Оскільки потік відвідувачів у цьому журналі стає дедалі більшим, я,  esgalar_teren, починаючи з 20 березня 2009 року ввожу наступні правила користування цим журналом:

( Ознайомитися обов'язково )
З повагою до всіх,

Sergiy aka esgalar_teren

20.03.2009 р. 15:00
м. Київ

У цьому журналі я буваю дуже рідко, бо так вже історично склалося :)))
Тим, хто хоче мене почути або поспілкуватися, можуть зробити це у нашій ЖЖ-спільноті "Позитивна Україна" за цією адресою:
http://community.livejournal.com/ukraine_cognita

З повагою,

Sergiy aka Esgalar-teren

Це найбільш повне зібрання знаменитих коротких оповідей Дж.Р.Р.Толкіна. П’ять історій, написаних так само майстерно та вишукано, як і улюблений багатьма «Гобіт», витворюють дивовижний світ, який не хочеться покидати: іграшковий песик Роверандом, подорожуючи на Місяць та в морські глибини, знаходить нових друзів і вчиться не ображати чарівників; Фермер Джайлз із Гема, ненароком прогнавши лихого велетня, змушений удавати із себе героя і ставати до бою з драконом Хризофілаксом; у Пригодах Тома Бомбадила йдеться про фантастичні мандри старого веселуна й про знайомства з гобітами, принцесами, гномами та тролями; Ковалю з Великого Вуттона випало проковтнути чарівну зірку, яка стає його перепусткою у Дивокрай; а Листок пана Дрібнички — це все, що залишилося у цьому світі від досконалого дерева маленького художника, котрого, як і всіх нас, чекала довга неуникна подорож. Ці історії доповнено есеєм «Про чарівні історії», де викладено теоретичні засади творчості славетного автора «Володаря Перстенів» і «Сильмариліона», передмовою Тома Шиппі — письменника і дослідника літературного спадку Толкіна — та пречудовими ілюстраціями Алана Лі. Усе це підносить книгу до рівня непересічної події для всіх шанувальників справжнього мистецтва слова

Взято звідси: http://www.astrolabium.com.ua/UA/books/p_44.php

Усе-таки молодьці, львів'яни. Кожного року радують новим чудовим перекладом Толкіна. Сподіваюся, що і цього разу "Астролябії" вдасться зберегти ту високу планку стандарту перекладів, яку вони поставили попередніми перекладами "Володаря Перстенів" та "Дітей Гуріна".
Ложка дьогтю: такими темпами перекладу усіх 12 томів "Історії Середзем'я" доведеться чекати іще років з 10-15 :(

Але Ведмедик такий потішний, так смішно очки випучує. Але до справжнього канонічного царя-батюшки йому ой як далеко. Велич святопутінської :)) "мислі" про "сортири" та "шакалящих у іностранньіх посольств" чогось у двіжелубку не прозвучала :)))) 
Ну коментар один може бути, якщо не враховувати нецензурщини. Чия б корова мукала :))) Нецензурно не буду. Писати відповідь кремлівському карликові також, адже він надто дріб'язковий, як особистість, щоб витрачати на це час. Тому просто пропоную з нього посміятися :))))
 

Колись у далекому 1996 році добрі люди сунули у мою поштову скриньку одну газету з цією "душєраздірающєй історієй". Що сталося потім з газетою, історія замовчує, зате пам*ятаю, що у школі, куди я її приносив, на перерві під час хорового читання уголос стояв дружній регіт. От, нещодавно знайшов відсканований кимось електронний варіант цієї історії. Насолоджуйтесь.

( Балада про депортацію )

У цей день, ріно 91 рік назад, 29 квітня 1918 року на Хліборобському конгресі, що проходив у Києві та зібрав 6432 делегати з усієї України, Павла Скоропадського було проголошено гетьманом України.
На офіційному рівні постать Павла Скоропадського, на жаль, згадується не надто часто. Проте, як на мене, цю людину варто пам'ятати хоча б за те, що за період його недовгого правління, не зважаючи на присутність німецьких та австрійських військ на території України, було зроблено не менше для розбудови Української держави, аніж за увесь попередній та наступний період існування Центральної ради та Директорії УНР.
Якщо коротко, то:
1) Ще до того, як обійняти посаду Гетьмана України, Павло Скоропадський командував 34 армійським корпусом Російської армії. Цей корпус у серпні 1917 року, як пише Н. Полонська-Василенко, за сприяння Скоропадського, який, кажучи сьогоднішньою мовою, вдало "пролобіював" питання, було українізовано та перетворено на 1 український корпус. У ньому невдовзі було вже 60.000 дисциплінованих вояків. У листопаді 1917 року, коли 2-й гвардійський корпус під керівицтвом більшовички Євгенії Бош рушив на Київ задля того, аби скинути Центральну раду, саме корпус Скоропадського, оточивши залізницю, обеззброїв заколотників та, посадивши червоноармійців у вагони, відіслав до Росії. У нагороду за порятунок Центральної ради та Києва від червоного терору Скоропадського змусили невдовзі передати командування 1-м українським корпусом генералові Гандзюку, а згодом під впливом більшовицької агітації з одого боку та негативного ставлення Центральної ради до професійної армії, цей зразковий корпус розклався та фактично припинив своє існування як бойова одиниця.
2) Всього за декілька місяців правління гетьмана Скоропадського в Україні було відновлено діяльність дієздатного адміністративного апарату.
3) Створно губернські та повітові комісії для підготовки матеріалів з підготовки нового земельного закону та залагодження конфліктів між землевласникам та селянами. На початку листопада 1918 року було затверджено проект нового земельного закону, за яким всі великі земельн маєтки мали бути примусово викуплені державою в особі Державного земельного банку у поміщиків та безоплатно розподілені між селянами по 25 десятин у одні руки.
4) усередині літа 1918 року після кількамісячного простою, викликаного пошкодженням мостів та залізничних колій, було відновлено нормальний залізничний рух в межах усієї України;
5) було збалнсовано державний бюджет та забезпечено випуск стабільних національних грошей, гривень і карбованців, забезпечених, передусім, цукром та природними багатствами Укаїни;
6) За правління гетьмана Скоропадського по всі країні було відкрито 150 нових українських гімназій.У гімназіях з російською мовою навчання, у якості обов'язкових предметв було введено українську мову, історію, географію України та історію української літератури;
7) 6.10.1918 р.в Києві було відкрито Перший Державний Український Університет. 22.10.1918 р. другий Український університет було відкрто у Кам'янці-Подільському. У Полтаві зусиллями Товариства "Просвіта" та земської влади було відкрито Історико-Філологічний факультет.
8)  Засновано Український державний архів, Національну галерею мистецтва, Український історичний музей та Українську національну бібліотеку (включала в себе понад 1.000.000 книжок, серед яких було чимало унікальних екземплярів та стародруків, причому кількість книжок в ній постійно зростала).
9) 24.11.1918 р. було відкрито Українську академію наук. Її першим президентом став видатний вчений, професор Володимир Вернадський.
10) Відкрито Український театр драми та комедії, Українську державну капелу та Державний симфонічний оркестр;
11) Підготовлено базу для видання українських підручників з різних спеціальностей накладом у кілька мільйонів; 
12) На відміну від Центральної ради Скоропадський добре розумів необхідність творення в Україні власного війська. Тому на початку квітня 1918 р. було підготовлено проект створення 8 корпусів та 4 кінних дивізій, засновано спеціальні військові школи для підготовки професійних старшин. Передбачалося проведення у жовтні 1918 роу мобілізації 85.000 чоловіків для формування української армії.
13) Встановлено дипломатичні відносини з національними державами на теренах колишньої Російської Імперії - Фінляндією, Литвою, Латвією, Естонією, Грузією, Доном, Кубанню. Встановлено дипломатичні відносини та відкрито посольства у Швейцарії, Іспанії, Швеції, Данії, Голандії, Норвегії, Італі, Персії (Ірані), Німеччині, Австро-Угорщині, Болгарії, Туреччині, Греції. 
14) Сформовано професійну державну варту (поліцію), якій за кілька місяців вдалося приборкати вал злочинності та встановити порядок на вулицях міст.
15) Укладено мирний договір з Радянської Росією 12.06.1918 р., за яким РСФСР визнавала самостійність та незалежність Української держави у її тогочасних кордонах.
16) Улітку 1918 р. створено Українську автокефальну православну церкву, на чолі якої став митрополит В. Липківський.
17) У 1918 році за часів правління гетьмана Скоропадського Україна перетворилася на таку собі "оазу спокою", де знайшли порятунок від більшовиків чимало людей з колишньої царської еліти, серед яких були досвічені чиновники та управлінці. Деякі з них отримали посади в уряді гетьмана або ж у місцевій адміністрації.

Як писав Орест Субтельний, один з ідеологів українського консерватизму В'ячеслав Липинський свого часу відмітив, що гетьманат Скоропадського не тільки переконав значну частину зрусифікованої української еліти у ідеї національної державності, але й частково залучив її до впровадження цієї ідеї у життя. Це у свою чергу сприяло поширенню ідеї української незалежної держави поза межі доволі вузького кола української інтелігенції у більш широкі, економічно надійніші прошарки "хліборобів" - земельне селянство та землевласників.

Після зречення влади, Скоропадський із родиною перебрався до Берліна, потім до Швейцарії, і зрештою оселився у м. Ванзее поблизу Берліна.
Після приходу до влади у Німеччині націонал-соціалістичної робітничої партії А. Ґітлера Скоропадський не підтримував нацистів, хоча й всіляко намагався відстоювати перед ними інтереси українців. Зокрема, у 1939 році він виступив на захист Карпатської України, Заходам Павла Скоропадського завдячують звільненням з німецьких концтаборів Степан Бандера, Андрій Мельник, Ярослав Стецько, А.Левицький та ін.

Протягом 1938-1941 років Скоропадський намагався згуртувати усі українські сили у діаспорі. Він не поділяв надій деяких угруповань емігрантів, що німці відновлять українську державність.

Наприкінці війни, 16 квітня 1945 року під час бомбардування станції Платлінґ поблизу Мюнхена  був смертельно поранений.

Помер Павло Скоропадський 26 квітня 1945 року у шпиталі монастиря Меттен. Похований у місті Оберсдорфі в родинному склепі Скоропадських.

П. С. Хліборобський конгрес засідав на вулиці Миколаївській (сучасна Архітектора Городецького) у приміщенні цирку Гіппо-Палас, на місці якого зараз знаходиться будівля кінотеатру "Україна". На цьому місці досі немає жодної пам'ятної дошки :(
Щоправда одна із вулиць Києва у районі Бесарабського ринку віднедавна носить ім'я Павла Скоропадського :)

Продовження пригод Хроноса-Сашка у замку ордену економусів.

 

( To be continued )

Переглядаючи свої старі записи на жорсткому диску комп'ютера, несподівано наткнувся на одне своє невеличке оповідання. Писав я його років вісім назад, як зараз пам'ятаю, сидячи на одній нудній лекції з політекономії.
Це була одна з перших спроб написати більш-менш закінчену прозу, тому не бийте сильно :)).
Зна, що можна було б написати те саме набагато краще, і навіть знаю, як саме, проте я вирішив викласти його сюди майже без змін, хіба тільки прибравши пару-трійку "вопіющіх" помилок та "очєпяток".
Хоча стиль його інколи занудний і затягнутий, а інколи дещо наївний, а гумор місцями тепер видається мені аж занадто простуватим, проте це своєрідна пам'ять про студентські роки, і тому сподіваюся, що воно трохи розвеселить тих, хто його читатиме, та змусить їх згадати свої студентські роки так само, як і мене, коли я перечитував його.

 

( Для тих, хто не боїться ходити під кат :) )

 

Учора несподівано порадувала Петрівка. Не та, що №38, а та, яка книжковий ринок у Києві.
Не був я там уже мабуть рік чи більше. За цей час книжкові ряди розрослися углиб та ушир, а ще по другий бік дороги з'явився цілий ряд з букіністичною літературою, а трохи подалі у напрямку МегаМаркету невеличкий магазинчик "Букініст". Там за досить смішні як на теперішній час гроші можна купити цікаві книги у досить чудовому стані, від яких добрі люди чомусь вирішили здихатися. Ну це, хай їм гірше буде :)
А я учора прикупив собі Нечуя-Левицького "Князь Єремія Вишневецький. Гетьман Іван Виговський", якого давно шукав, і який чомусь останнім часом не перевидавався (чи, принаймні, я не зміг відшукати це перевидання).
А ще - ісландські саги та ірландський епос у перекладі М. І. Стєблін-Каменського та А. А. Смирнової у серії "Библиотека всемирной литературьі". Сподіваюся, що збірник Старшої та Молодшої Едди все ще чекатиме на мене, коли я з'явлюся там наступного разу :)

Вирішив тут викласти дещо з моїх власних "поезій". Це не переклад, а власна творчість, тому прошу сильно не бити :)))
"Не корысти ради, а токмо волею пославшей мя царицы Тамары" :))))

Не знаю, щоправда, що від них залишиться поза контекстом, але

 

( Ось він (с) Семуайз Ґемджі )

Учора Пєтя Сімонєнко вирішив довести особисто мені, що на рекорди здатні не тільки Стаханов з Пашею Анґєліною під чуйним керівництвом вусатого кровопивці Коби-Джуґашвілі генія всіх часів і народів товариша Сталіна, але й сучасні нащадки "правого дєла" Слави Капеесес.
На початку року якась редиска надміру відповідальна працівниця Печерського райкому ВКП(б)Комуністичної партії України чогось вирішила підписати нашу родину на т.зв. "Робітничу газету", у якій усілякі робітники, колгоспники, пенсіонери та всілякі такі небайдужі товариші, які "не мають сили більше мовчати под гнєтом ЖБ раскольнічєской власті " , розповідають страшилки про те, як погано живеться нєграм у Америці, і як нєгри Африки стогнуть під гнітом проклятого імперіалізму, і дуже хвалять трудолюбивий північнокорейський народ, у якого нарешті настав справжній комунізм.
До сих пір кожного дня листоноша справно доставляв нам по одному примірнику цього брєда вінця прогресивної людської думки, а, оскільки мені треба щось підстеляти, вибачте за подробицю, під котячий горщик, то я прямо транзитом, не читаючи, відправляю "Робітничу газету" до вбиральні. І так всі залишалися задоволеними: і мої коти, і Пєтя Сімонєнко, якому я забезпечував показники проведення роз'яснювальної роботи серед населення.  
Але от останні кілька днів у своїй поштовій скриньці я почав знаходити по два, а то й по три примірники "Робітничої газети". Що б це мало означати?
У мене поки що тільки дві версії: 
1) Пєтя Сімонєнко сотоваріщі вирішив піти на новий рекорд і твердо виконати п'ятирічку за чотири роки;
2) Пєтя Сімонєнко сотоваріщі вирішили списати наявні у них нерозповсюджені примірники свого брєда, і тому вирішили ощасливити таким збоченським способом усе прогресивне людство.
Оскільки друга версія, у світлі світлоканонічного образу Слави Капеесес, є розкольницькою та такою, що межує з анафемою, то єдино правильною версією може вважтися тільки перша.
Тому, поздоровляємо Пєтю Сімонєнко з новими рекордами та побажаємо йому нових досягнень у царині несення світла прогресивного комунізму по всьому світу.
Ура, товарищі!

П. С. А взагалі-то, якщо так далі піде, то мені Пєтіну макулатуру не буде куди складати, бо мої коти роблять свою чорну справу значно повільніше, ніж Пєтя пише свої пасквілі. Тому, хоч там як, а доведеться, напевно, йти сваритися з Укрпоштою та відписуватися від цього "великого щастя" :)))

Це пісня до Ельберет. Звучить вона у першому томі "Братства персня" розділ ІІІ "Троє - вже загін".

 

( Отже читаємо і наспівуємо уголос :) )

 

Для тих, хто виявляє бажання вступити до ЖЖ-спільноти "Україна відома" (ukraine_cognita).
На вихідних я практично не користуюсь інтернетом. Так що, якщо ваша заявка на вступ буде направлена у суботу чи неділю, я, скоріше за все, зможу розглянути її не раніше, ніж в понеділок.
Вибачте, що доведеться почекати, але у мене теж є деякі особисті справи :)))

Даю перевод:
Для тех, кто желает вступить в ЖЖ-сообщество "Украина известна" (ukraine_cognita).
На выходных я практически не пользуюсь интернетом. Так что, если ваша заявка на вступление будет направлена в субботу или воскресенье, я, скорее всего, смогу рассмотрет ее не раньше, чем в понедельник. 
Извините, что придется подождать, но у меня тоже есть кое-какие личные дела :))))